Она дерзко заглядывает в глаза. Подпрыгивая. Становясь на цыпочки. Забегая вперёд и томно отставая. Иду мимо. Сам себе улыбаюсь. Под ногами мягко шелестят кленовые листья. Пряный запах жёлтой листвы. Посыпанная мелким бурым гравием дорожка никуда не ведёт, потому что я никуда не иду. Я прогуливаюсь. Она догоняет. Слышу её точечные летящие шажки. Не оборачиваюсь. Она злится. Срывает со стеклянных ниток солнечных лучей недожелтевшие листья. Бросает их мне под ноги. Мне это даже не льстит. Молчу. На аккуратной лавочке сидит мужчина. Нос засунул в пухлую велюровую кепи. Глубоко вдыхает осеннюю дымку. Держит маленький блокнотик в руках. Очередной сезонный поэт. Она остановилась. Снисходительно присела рядом. Смотрит на меня. В воздухе между нами виснет её вопросительный знак. Не спеша прохожу мимо. Сам себе улыбаюсь. Она остаётся юлить вокруг велюровой кепи. Я хрущу гравием дорожки дальше.
Никогда больше в неё не влюблюсь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Eto prosto, kratko, iasno, poetichno odnim slowom xoroshaia priatnaia podzariaaka dlia dyshi i otlichnogo nastroenia. Spasibo. Pishite esche i Bog wam w pomosch! Комментарий автора: Спасибо за отзыв, Ксения! Очень рад, что ваше настроение улучшилось после прочтения моего произведения! Нет лучшей награды для писателя!
Пусть Господь благословит вас!
Диана
2004-01-15 20:32:07
Мне понравилось. Нравится такой стиль написания. Прикольно. Комментарий автора: Спасибо, Диана!
Darya
2004-04-01 21:08:52
Имено так и я думаю об осени, когда гуляю по парку v etu poru.
Мне очень понравился ваш стиль. Краткость- талант. Пишите побольше, всегда буду рада вашим произведениям. Бог вам в помощь.
Комментарий автора: Спасибо за внимание! Рад, что отозвалось в вашем сердце!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
