Я піймав себе на думці, що в нас все якось виходить добре. Ми ніби ведемо себе, наче не існує смерть, хвороб та зла, яке нас оточує. Якщо придивимося до коментарів, то побачимо якійсь світ, якій зовсім не є реальним. У цьому світі все добре. Є Добрий Бог, ангели, святі. І зовсім нема нічого такого, що може принести якусь злу частинку у цю картину.
Ми увесь час намагаємося втекти від реальності у цей “добрий” світ. Інколи нам це добре вдається, інколи не дуже.
І саме в цьому мені здається певна трагедія, проблема. Ми втрачаємо щось дуже важливе. Ми втрачаємо зі своєї уваги Того, Якій став тілом, Якій перетерпів страждання.
Виходить дивним чином, що Бог приходить до нас у цю долину темряви та недолі, а ми намагаємося втекти звідси. Ми все робимо для того, щоб не бути тут.
Ми намагаємося закрити у своєму гетто. Бути лише зі своїми. Створити якійсь свій альтернативний світ. А якщо нам це не вдається, то ми принаймні намагаємося створити цей світ у себе в розумі: не бачити зла, не бачити того, що діється навколо нас. Жити так, наче навколо не панує гріх та зло.
А Євангеліє починається з того, що навколо все погано і саме заради цього приходить Спаситель. Спасати можна лише тих, які гинуть. Якщо ми закриваємо очі на те, що ми гинемо, то і не зрозуміємо заради чого і від чого нас треба спасати.
Дивно, що ми саме намагаємося створити цей світ за допомогою віри в Бога. Саме віра в Христа стає тою стіною, яка відділяє мене від інших. Замість того, щоб бути з іншими, йти до них, ми вибираємо шлях ховатися.
Чого ми боїмося? Чи не того ми боїмося, що ми насправді не віримо? Чи не здається нам наша віра настільки слабкою, що достатньо того щоб зустрітися навіть з малим злом, щоб вона зламалася і зникла?
Чому ми закриваємо очі на зовнішнє зло і вже не бачимо того, що це зло в середині нас? Що зло не тільки ззовні, що воно настільки вкралося в наше життя, що живе в нас. Тоді як ти скриєшся від того зла, яке в тобі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
В Храмах не снимают грехи – в Храмах о них говорят - Антон Странно бывает видеть, как грешники снимают грехи грешникам. Может не знаю чего, так расскажите, и поведем беседу вместе. Об этом статья. Написал статью после того, как увидел глаза и лицо церковного служителя, именно церковного служителя, а не Христа, потому что на лице написана была неуверенность и безпокойство за совершенный поступок. Глаза выдавали его, и покоя не было в них. Этот человек - снимает грехи с Путина, он исповедует его в Москве. А по соседству - стоит здание, где люди трудятся на ниве искусства. И вот решил этот человек - отнять здание у них, и очень уверен, что власть Путина, но не Отец Наш Небесный будет гарантом ему в этом деле. Все это увидел на ТВ по ARTVi. Такие примеры отталкивают людей от церкви, ведь должны служители в Храмах - Отца чтить, и лишь Его видеть перед собой в делах своих, а этот - на властителя земного надеется, как торгаш в лавке перед Храмом Христа - меняет свои тридцать серебрянников!
